Добридень наш — гіркаво-запахущий,

осотом і щирицею пропаx.

Куріє порох. Недалечко — шлях.

Зобіч од нього — сизі райські кущі.

Подертий бриль на голові. В руках —

тупа сапа: цупкий будяк колючий!

Вузенька постать на п’яти рядках

тобі за редьку гірше надокучить.

А потім глухо загуде гудок

парокотельні — й світ тобі розвидніє,

як озоветься наш городній бог

своїм ласкавим і гірким “добриднем”.

Він із спецівки вийме хліба шмат —

і рідний степ ріднішає стократ.

VII.1966 

Василь Стус

Наш добрый день – прогорклый и пахучий,

осотом пахнет, амарантом, богом.

Дымится пыль. А рядышком – дорога,

И сбоку – призрак сизых райских кущей.

А шляпа – драная, на голове. В руках –

тупая сапка: твёрд волчец колючий!

Фигура узкая в рыхлимых бороздах -

да хуже редьки за день надокучит.

Потом же глухо загудит гудок

парокотельной – станет свет поводырём,

когда окликнет огородный бог

и ласковым и горьким «добрым днём».

Он из спецовки вынет хлеба шмат –

родная степь роднеет во стократ.

9.11.15 

Перевод Юрия Жуковского